Нічого не виходить. кожен день одне і теж саме: письмовий стіл, ручка і відкрите вікно, ковтаюче скомканий папір… кожен день… намагаючись думати про вічне, згадую про миттєве…
… будеш кави? За мій рахунок… рахую: сім кавових зерен в чашку… залити кип'ятком… не так? Знаю. Але інакше не буде… будеш? Сім - магічне число, можеш загадати бажання. Я потім спитаю свого кишенькового бога, чи збудеться... Пий.
...намагаюся... Цілий день болить голова, кишеньковий божок знервовано ворушиться - боїться, що не підем гуляти... Підемо... По листю до самої осіні... Потім я загублюся в повітрі, почну гукати людей - перехожих. Хтось прокляне... Куди вже...
І так цілу ніч плела тенета з прокльонів, може втрапить щастя? Кишеньковий божок сміється... Він не вміє бути добрим, лише відвертим... Ти пий... Поки я собі - шість, сім,...вісім... Бажання вмерло.
Оценка поэта: 5 ..у синего шкафа всю жизнь тока одно желание - штоб голова не болела..)
а здесь..ооо..тут стооолько желаний..неумирающих..они такие..капризно-живучие..)