Він її п’яну з бару зустрічає,
Веде додому і вкладає спати,
А ранком зовсім іншу проводжає,
Якої не хотів, та довелося мати.
Вона йому наївно пробачає.
Та чом наївно? Це не раз бувало.
Бо та дурепа все ж його кохає,
А він взаємністю відповіда зухвало
Вона над ним всю ніч ковтає сльози,
Бо зараз, як по-черзі його нудить.
І нікотину збільшуючи дози…
Чи звичка то? Чи може справді любить7
І їй на сором перед ним ходити
В нагому світлі і без макіяжу,
А він не намагається прикрити,
Що нижче поясу малюнки татуажу.
Вона забуде зранку про сніданок
І мило скаже «Вибач, я забула»
І котрий раз підряд в такий от ранок
Свою гітару перед ним нагнула.
А він дістане мідний медіатор
І вдарить по її вологих струнах.
Не гітарист, а просто так…аматор
Потоне в її криках, її лунах.
Вона відкрито може розказати,
Що вчора покохала незнайомця
І що всю ніч хотіла його взяти
І що взяла, кохаючи до сонця.
Він, не закривши двері, зайде в туалет,
Забуде в унітазі змити воду.
Такий типовий в них балет-валет.
Говорять, що таке кохання зараз в моді.