коли над нами небо помаранчеве,
і чудо, мрія, все стоїть так близько,
що можна подивитись, і (!) побачити,
що можна уклонитися їм низько…
коли в долонях спочиває вітер,
не думай, що здасися йому сірою.
і ти його навчишся ніжно гріти,
не подихом, та думкою і вірою.
коли в душі тепло любові, радості,
і навіть якщо дощ – яка різниця?!
найголовніше – не чекати старості,
і вірити, що це тобі не сниться.
коли навколо злість, гроза і ненависть,
коли є ті, хто цим, на жаль, позначені,
зігрій їх, бо ти маєш щирість, впевненість,
зігрій їх. твоє небо – помаранчеве.
