Кров текла сльозою,
Чистою, сумною
І запах…
Здавалось лілії одній,
Що врода чистая її
Сіяє людям, Богу на землі.
І залишає, ні не помічає,
А може просто забуває
У тихій,темній тіні всіх,
Що смерть її – шляхетна тітка
Погостює чемно, посидить,
Й безцільна старість геть.
Велика радість- завтра пік
І фініш, чи вершина,
А може ідеал?
І радість, чи буде завтра?
А може радісна вівця,
Яка жує траву й не знає дня
Коли жуватимуть її?
Та хто підкаже тій вівці,
Чим пахне біле лілії тільце.
Можливо радість відчуває,
Хитрує, бореться й перемагає,
Вмирає, а потім воскресає
І знову помирає в нас?
Але з душею відліта кудись?
Вона могутня!
Заради неї, радості одної,
Живе усе і помирає.
Ховайся, бійся, утікай,
Ти чуєш, убогий розуме,
Чи ти не знаєш ворога свого,
Чи ти нарцис?
Можливо доля лілії тобі близька?
Ні, ти вівця, така ж пряма.
ID:
130599
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 19.05.2009 20:19:30
© дата внесення змiн: 19.05.2009 20:19:30
автор: Шкробацький
Вкажіть причину вашої скарги
|