Для чого я живу?.. а чи для кого?.. вічне питання... а відповідь десь там, далеко, заплуталась серед тої безкінечності думок, що безладно вирують всередині мене і заваджають спокійно жити... Хм... жити... А чи живу я? і що таке це життя, про яке чую щодня... де воно? і хто його володар? хто ним керує? смішно... та сміх цей крізь сльози... так звично... і до болю з часом ти звикаєш... так дивно... відчувши перший раз цей дивний біль у грудях, я і не гадала, що колись це стане моїм другим \'Я\'... ненавиджу... Що я роблю не так? У чому винна я? Куди іти, кого благати, де знайти хоча б краплинку спокою для того, що колись було душею... Час - це є найкращий лікар?.. так кажуть люди... не вірю їм!.. не вірю вже нікому... не можу... на помилках повинні ми учитись... а я впадаю в розпач... невідомість мене лякає... лишається лише чекати... але чого? як довго? і навіщо? хіба щось змінить це? я сумніваюсь і майже переконана, що ні... часу немає! треба йти... куди- небудь... назустріч невідомому, туди, де буде краще, де тебе немає...
