Вечір. Нічка. Світанок.
І божевільний ранок.
І тиша навкруг.
Лиш стук двох сердець.
Схід сонця приносить маленький «кінець».
Жорстоко шепочеш: «не стати б фанатом»
Та очі хочуть лаятись матом
Повітря в груди, і крок за кроком,
Та оглядаюсь я ненароком.
Наказую часу: «стоп!!! Зупинись!!!»
Звертаюсь до вечора я: «повернись!!!»
Дай знову краплину всього пережити
Дай мовчки можливість поговорити.
Побачити очі і знати рель,
Що завтра одягнеш стабільну вуаль,
І будеш з надією впевнено жити,
Краплину всього щоб знов пережити
