Ідуть дощі, в саду дерева стогнуть,
Ховають поміж листя сухі гілки.
І падають, і падають додолу,
Мов горе, недостиглі паперівки.
Дощі тельбушать соковиті трави,
Дуби сховали вулики на плечах.
Окрайцем хліба вийде сонце мляве
І змоклу душу сколихне надвечір.
Ця злива, може, пам'ять яблунева
В чорничні ночі, в спеку полудневу?
Чи, може, то душа чиясь так ревно
Хотіла притулитися де-небудь.
#ож
