Ідуть дощі, в саду дерева стогнуть,
Ховають поміж листя сухі гілки.
І падають, і падають додолу,
Мов горе, недостиглі паперівки.
Дощі тельбушать соковиті трави,
Дуби сховали вулики на плечах.
Окрайцем хліба вийде сонце мляве
І змоклу душу сколихне надвечір.
Ця злива, може, пам'ять яблунева
В чорничні ночі, в спеку полудневу?
Чи, може, то душа чиясь так ревно
Хотіла притулитися де-небудь.
#ож
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1017375
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.07.2024
автор: Олена Жежук