Він більше не прийде…
Ніколи…
Його уже нема…
Й не буде вже ніде…
І серце на шматки…
І синє небо чорним
Враз стало... І таким воно
Для матері й буде.
Немов вирвали душу
І у смолу киплячу
Закинули на весь цей
Забутий Богом вік.
Як одинокий човен
Що все шукає сушу,
Але знайти не може
Згубивши часу лік…
Зійдуть сніги зимові
Весняними струмками.
Земля ця благодатна
Засіється зерно́м.
Ду́ші героїв наших
Зародять пшениця́ми,
Зазеленіють лісом,
Здіймуться знамено́м...
І житимуть у серці
Мелодією пісні…
Що нам батьки співали…
Стрічаючи з доріг.
Словами що До Бога
В молитві промовляли
За долю своїм дітям, за сім'ю.
Життя! Скарб найдорожчий
В жерло війни віддали
Поповнивши навіки
Армію Янголів Божих…
В Раю…
