Журилася, та плакала весна,
Боліло серце, холоділи скроні.
Чому ж залишилась без сна?
Чому не зігріваються долоні?
І скільки відчаю в ночах,
Поодинокі зорі світять неохоче.
А скільки сонця було в тих очах,
Тепер лиш вітер про любов шепоче.
Журилася, дощами плакала весна,
Здригалися і верби і тополі,
Чманіли зорі, ніч була ясна,
Блукали поодинокі душі в полі.
2022
