( мрія літа)
Щось над вухом прогуділо,
Щось ся шумно пролетіло.
Ледве чутно легкий стук,
Приземлився на гілку жук.
Величенький ще й рогатий,
Забіяка він завзятий.
Став на лапки обдивився,
Чи суперник не явився.
Поводив довкіл вусами,
І поцокавши рогами:
- Я нікого не боюся,
З ким завгодно поборюся.
Він не довго веселився,
Інший жук йому явився.
Схожий в капельку води,
Як близнята — два брати.
Шлях не хочуть уступати,
Два суперники рогаті.
На задні лапки повставали
І грозилися рогами.
Не терпіли - стій не стій,
Обоє кинулися в бій.
Вони труться бік до боку,
Це була лише морока.
Обоє вперті, хай їм грець
І прийшов би їм кінець.
Вони щепилися рогами,
Та й упали вверх “ногами”.
Самім піднятись їм ніколи,
Для їх “ніг” нема опори.
Я підняв, їх роз’єднав
І в різні сторони поклав.
Прекрасний вірш, люблю цих жуків, хоча й спіткався з ними доволі нечасто. Пам'ятаю, як на дачі вони вечорами літали біля дубів та верб. Старші завжди казали, що раніше їх було значно більше, жаль...
Сокол відповів на коментар Прозектор, 15.02.2023 - 18:10
Давно не зустрічав я цього "забіяку". В дитинстві їх трохи було. В вечірню годину ловили хлопчаки їх і ставили на спину один одному тихенько і чекали реакції коли жук доповзе до шиї і вчіпиться рогами.веселились.
одне заборонялось -убивати жука,бо нам наказували що то рідкість.
Дякую що навіяли спомин.
Що до вірша то тут все зрозуміло про що мова.
