Ось кілька золотистих промінців
Розсипалися бризками безладно,
Пробили отвір в зелені густій,
Від сну пробуджуючи ніжно ранок.
Вогненні іскри падали униз
І виривали з темряви густої
Галявину, чи дерево, чи хмиз,
Іще спокійні, тихі й нерухомі.
Під світанковим ясним промінцем
Заворушилось все, заметушилось, –
Здавалось, група рухалась дерев,
З одного в інше місце неквапливо;
Дерева випинались наперед
І знов тонули в мороці густому;
Засяяла галявинка вогнем
Й погасла в сірих сутінках холодних.
Внизу в’юнився прошарком туман
Щораз тривожніше, щораз скоріше,
І зблиснула на мить якусь ріка,
Ураз проміння заховавши в нішах.
Хиткі верхівки спалахнули хвиль,
Що їх до берега підгонив вітер,
І засіяв пісок береговий, –
Проповз по ньому промінець навскісний,
По заростях берегових ковзнув,
Відбився срібним спалахом у водах,
Моє обличчя лагідно торкнув,
Засліплюючи ясним світлом погляд.
Здіймалась куля вогняна увись,
І ніби берег радувався ранку:
Виблискував, яскрів, світився весь,
Мінився зеленю дерев пухнатих.
Це – мить казкова пестощів світанку.
22.01.2015
