|
Королева та блазень в сусідстві жили,
Народились водночас і разом росли,
Та вона у палаці, а він у шатрі,
Він у самій низині - вона угорі.
Королеву з дитинства повчали батьки,
Що досягнення - гідність, навчання ж - цяцьки,
Що від розуму горе, а сенс у красі,
Щоб народ поважав, щоб пишалися всі.
А у блазня науки інакші були,
Ніж хода та вбирання, чи світські бали.
Інші цінності, аніж достаток та блиск,
Інший внутрішній штир, інший зовнішній тиск,
Бо любили його ті, хто правду любив,
А хто втілював кривду - нещадно гнобив,
Аби люди не чули тих гострих приправ,
Що у жарти й пісні він завжди додавав.
Гострим гумором змалку людей веселив.
Де з'являвся, то був хвилі щастя прилив,
Бо в родині засвоїв прислів'я одне:
Лише з молоду розум та честь - головне.
Честь та розум тримати - оце головне!
В тому принцип назавжди, все інше мине.
Бо не гроші, не золото правлять людьми.
Те служіння грошам - лише підступи тьми.
Власне, годі про нього. А що ж там вона?
Серед безлічі посмішок надто смурна,
Наче в морі людей як крижина одна,
Чи сама крижана, чи щаслива - хто зна...
Але досить того, що то був її світ
Де панує краса, хоч холодна, як лід.
То була її правда, її правота,
Бо на тому стояла система ота.
Тож жили собі - кожен в окремій судьбі,
Королева та блазень, самі по собі.
І не бачилися навіть, лише здаля.
Вона чула про нього, про неї ж земля
Була повна чутками, на цьому і все.
І була б то не казка - маленьке есе,
Якби Всесвіт на них інших планів не мав,
Якби душі обох у зірках не з'єднав.
Не призначив би їх одне одному в шлюб.
Та не сталось такого, протемна відруб
Його голову врешті послала вона
За невірність та смуту. То й дивина...
Та і звідки їй знати було про любов,
На брехню натикаючися знов і знов,
Живучи серед лестощів й підлих інтриг,
Подавляючи душу в забавах пустих.
І в невір'ї побачити вже не могла
Іншу душу, що так почуттями цвіла,
Як той пролісок взимку, як зліту крило.
Тож вбачала у всьому приховане зло
Тому трапилось так, як повинно було,
Наче власним потоком події несло...
Але якби не було ще мрій та надій,
Це не казка була б, а переказ подій.
Як чекали кохання і він, і вона,
Що було з ними поруч, от тільки стіна
Поміж ними і шансу на те не дала,
То й не трапилось, В тім і цікавість мала.
Не цікаво і те, як вона дожила
До самотньої старості, перш ніж пішла.
Як зміняли їх інші в наступні часи...
Теж не варто співати на всі голоси.
Та коли б не стіна та, що поміж людьми,
Як між злом та добром, як бар'єр від чуми,
Як не було б обману й брехні навкруги,
Як свідомість не взята була б в ланцюги,
І тоді б королева та інші усі
Велич бачили в розумі, не у красі.
Що й не той блазень, як гаманець не товстий,
А як бідна душа, чи як розум пустий.
Може склалася б казочка інша якась,
Де кохання здійснилось, любов відбулась.
Розуміння, відвертість були б до кінця -
Інша казка була б, але зовсім не ця...
І ніколи не буде таких розумінь,
Як не будуть триматися власних сумлінь
Усі люди, щоб розірвалося кільце.
В цім надії і мрії. І казка про це.
©~GV~35/25.9.22/
ID:
960931
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 26.09.2022 11:52:34
© дата внесення змiн: 01.11.2023 18:27:24
автор: Gnat Valjorny
Вкажіть причину вашої скарги
|
ось вам інший варіант (без подвійного "бути"):
