Давай, видихай,
Моя рідна родина,
Ось так. Почалася війна.
Зостатись не можна тікати невпинно -
Де ставити кому, хто зна?
І діяти швидко, і думати швидше,
Бензин, документи, рюкзак.
На захід чи південь? Вже вибухи ближче,
Тривожний завис післясмак.
Давай, видихай,
Моя люба дитина,
Не час завмирати в дверях.
Не час зупиняти всесвітній годинник,
Ще будеш радіти щодня…
Берем необхідне, і звісно - зайчатко,
Занадто вже голосно тут.
Повернемось скоро. Даю обіцянку.
Зайчатко своє не забудь.
Давай, видихай,
Моя класна країна,
Не ти почала цю війну.
Безумна істота, що гірше тварини,
Для нас зупинила весну.
Та це ненадовго - не може Народе
Програти орді цьогораз.
Най зникнуть навіки моральні уроди
Але, Боже, прошу, без нас!
Давай, видихай, незнайома людина,
Нам ще будувати міста.
Будинки, вокзали, мости і плотини,
І будуть ще Мрії злітать!
Диши, не спиняйся, на повнії груди,
Все треба ще краще зробить,
Тут найважливіше - це нашії люди,
Що прагнуть в країні цій ЖИТЬ!
ID:
949225
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Громадянська (патріотична) лірика
дата надходження: 31.05.2022 02:54:28
© дата внесення змiн: 22.08.2022 03:40:38
автор: Gliuck
Вкажіть причину вашої скарги
|
