Розірви цю білу постіль,
Немовби між нами нічого не було,
Ні краплі втіхи, ні краплі сліз.
Заший собі очі,
Немовби не бачила ніколи ти мене.
Відпусти моє кохання,
Мов постріл у ворога всього світу.
Покинь мене, люба, немов зоря на світанку,
Немовби місяць одинокий серед ясного денного неба.
Загубися у своїх почуттях,
Як на забутій людьми стежині,
Серед непроглядного лісу.
Шукаєш ти двері серед високих,
Величних дерев,
Хочеш рукою обвити ти ручку,
Щоб пройти у нове покоління,
У своє нове, незабутнє життя,
Де забудеш ти мене,
Немов пелюстки тієї ромашки,
На якій визначала долю свою.
