Він жив під грибом, скільки знав себе, стільки ж дивився на схили доріг,
збираючи спори на чай і воду гарячу з рубців пенькових,
яка все стікала, змивала весь бруд, як живий і стрімкий оберіг,
як голос киплячий зі зрубів, як музика з коренів їх вікових
Він жив під грибом, де із шершнями бесіди тишком до ночі точив
і грався з горобчиком, що прилітав та шукав біля пня черв'яків,
і бачив народження зір молодих, як їх місяць сміятись навчив
і відправляти автографи просто з небес до малих світлячків
Він жив під грибом, під отруйним грибом - парасолькою в сонячні дні,
гуляв біля примул - таких емоційних, як били кошлаті дощі,
дивився непевно, та слухав уважно з-під шапки розмови чудні,
і стримував зойк, коли на пеньок раптом падали мокрі плащі
Він знає свій гриб, знає вулиці й, певно, змалює по пам'яті хід,
якщо доведеться знов бігти чи раптом повзти, наче зляканий кріт.
Він знає - його там чекають, а зорі прощально блищать йому вслід,
тільки лунає попереду (майже знайомо) бажано й щиро: "Привіт!"
(знайомому із синдромом Аспергера)