І знову мерехтіння дня і ночі,
Швидкість часу нам не зупинить.
А ми до всього так охочі,
До всього серденько тремтить.
А часу того, завжди обмаль.
Все дужче він летить.
Коли вже його буде вдосталь?
Щоб встигнуть, все своє здійснить.
В нічній темряві можна мовчати,
Прислуховуючись до своїх думок.
В образі щось нове зачати,
А вранці прямувати в напрямок той.
Дорожнє, спекотне сонце
Розлило промінням пекельні вогні.
Відчини своє віконце,
Відчуй дари сонця в собі.
А поки вітер поля овиває,
І квітнуть медом гаї.
Твоя надія жива не вмирає,
У простір линуть думки твої!
