мантру нашіптують мідні вуста,
місячна велич спустошила очі,
тінь триєдина від цербера – пса
тіло кармічне роздерла на клоччя_
>
срібна роса на останній струні,
зморена марами пам’ять - заблуда
все коперсається в снів бур’яні
марно рятує все те, що забуде_
>
кожне зерно під шари мерзлоти,
слово, народжене з реготу грому,
полем cвідомості перекоти
і проковтни, не віддавши нікому_
