Люди колються нерівностями своїх орбіт,
колючки випускають назовні неначе зброю.
Не любов притягають до себе, а стільки бід
у постійній готовності до власного болю.
І відрощують колючки всу́переч своїм мрій,
колють душі собі, і усім навколо.
Розуміння немає, лиш втрата своїх надій
на почутість і лагідне, щире слово.
Все так складно, хоча насправді - все просто так.
І відомі усім Найвищі Закони -
"Що віддав - те й отримав", але більшість бідак,
як в тумані біжать свої перегони.
Їм замало усього, у них - марафон,
ілюзорних призів маячня далека.
Переходять для цього свій Рубікон,
на початку зробивши "фальстарт" в небезпеку.
Закон Джунглів сповідують -
"вижива - хто спритніший, і той - у кого сила".
Та насправді, ми створені для добра,
ми - не звірі, по суті - ми Боже диво.
Не намажеш на хліб ти свої почуття,
добре серце не купиш, до чого тут гроші?
Ким ти є, так і бачиш цей світ і життя,
а вони є прекрасні, і навіть досить!
Не приймай Королівство кривих дзеркал,
важко вийти вже звідти, хоч хід є і вихід.
Все залежить від тебе - який ти сам,
ким ти є, і у чому Твоя втіха.
І, якщо торкаєшся інших душ,
залишай по собі відчуття приємні.
Не болючі для когось і не вогне́нні,
а що схожі на ніжність трояндових уст.
