Сиджу. Вікно. За ним зима…
Почула звідти голос ранку.
Відчувши, що я не сама,
Вдивляюсь у барвисту хмарку.
Солодка вата і дитинство,
Криваві ранки на колніцях,
Кохання першого сміливство
І очі квіткового вбивці.
Чому згадалося, не знаю!
Принесли, мабуть, маревні птахи…
Мене чекав заварений пакетик чаю
І краєвид засніжених дахів…
Згадавши про авангардистську долю,
Прилинули думки буденних дій,
Але ж це небо назвжди зі мною!
Воно, як шкільна дошка нездійсненних мрій…
25.01.2018
