Батьки доньку мали,
Красиву та німу.
Пестили і шанували,
Ганночку свою.
Через роки вона зросла,
Біткались батьки.
Якби була не німа,
Знайшлися б парубки.
Ходила на вечірки,
Вдома не сиділа.
Закохався в неї Дімка,
Справили весілля.
Жили в іншому селі,
На краще сподівались.
- До нас у гості приїздіть,-
Батьки пропонували.
Мало пройшло часу,
повернулась Ганна.
- Сама приїхала чому,
Пройшло уже кохання?
Випиває, не то б"є,
Обіжав, скотина?
Ганна знаки подає,
На мізиниць тика.
Пізніше парубка знайшла,
Так повернула доля.
У місто жити перейшла,
Крутим був її Коля.
Неначе казка наяву,
Така щаслива Ганна.
Обожнював дружину він свою,
Була йому жадана.
Та щастя інколи обманне,
Затьмарило на мить.
Витерає сльози Ганна,
І серденько щемить.
Чоловік завів коханку,
П"є десь і гуляє.
Повертає на світанку,
Руки простягає.
Приїздить батько у гості,
В неї око синє.
Червоніє він від злості,
І щока мов диня.
- Заберу тебе я звідси,
З оцього полону.
Усміхнулась доня гірко,
Маха головою.
- Він гуляє, тебе б"є,
Ламає як віття.
Ганна знаки подає,
З пальців і до ліктя.
