Заблукав у серці морок –
Тіні незабутих днів.
Снів.
Років.
Чи спалах невідомої хвороби,
Що пробуджує лиш гнів.
Як забути й осягнути спомини безликі,
Як же стерти із життя помилки великі.
Ми не станемо шукати в іншому свободи,
Ми не станемо гортати сторінки негоди,
Бо забракне духу, щоб злетіти в гору
Не порушивши закону,
Чистого канону.
Розповзеться ж морок всюди,
Просякне і плоть,
Такий вже час.
Така пора.
Така вже мить тьмяна настала,
Що не в серці, не в думках –
Не знайшла свого начала.
Лише гірко повчала
І мовчала.
