Я розум інколи втрачав,
В печі поліно пломеніло,
Пихтіла на столі свіча,
Душа у такт вогню горіла.
Я вже стомився і ридав,
Хоч не стогнав, лише мурликав,
Думки із серця виганяв,
Тебе у сні частенько кликав.
Я марив знову про весну,
Як піде жайвір в синє небо.
Коли я знову не засну,
Бо за вікном почую щебет.
Коли зірки у вишині,
До сну загонять сонце спати.
І соловейко в тишині,
Почне кохання прославляти.