Відведи мене туди де пахне лісом,
Де весняний ранок, сил для нас бере,
Може спокій мій ховається за містом
І тому до мене вперто вже не йде…
Ні, не плачу я й не бідкаюсь на долю,
Не жаліюсь, друзі, вам на це життя,
Я подекуди лиш спокою бажаю,
Аби врешті втихомирилась душа.
Не страждаю від самотності та спраги,
Лиш дивуюся, коли всі навкруги
Оголяють проти мене гострі шпаги
Чи плюють байдужі в душу залюбки.
Не засуджую й нікого не картаю,
Бог своє земне дав кожному життя,
Я лишень смиренно в Господа питаю,
Чи туди веде мене Його рука?
В чистоті молитви зовсім не ручаюсь,
Грішний, впертий часто, часом сам не свій…
Та життя, людей і світ не проклинаю,
Бо життєвий шлях не ідеальний мій.
Рідна мамо, мила, де та безтурботність,
Де той затишок, з яким я жив і ріс?
Все в роках згоріло, у руках лиш гордість,
Вічна ноша грішна, що в безсмертя ніс.
