«Скажи, чому ти світишся вся щастям, -
Ненависть випитує в Любові.
Тобі у душу щойно наплювали,
Ну а ти її вручаєш знову.
І відкриваєш щиро двері серця,
Усю себе до кінця даруєш.
Що як гіркий біль в життя закрадеться?
Що як любов лиш зраду готує?
Чому ти усміхаєшся натхненно?
Ніяк не можу це зрозуміти.
Чи ти дурна зовсім, а чи блаженна -
Вона всміхається замість мстити.»
Так Ненависть Любов жити повчала,
Злобою укутувала вправно.
Любов слова ці слухала, мовчала,
Та свою, врешті, мовила правду.
«Любов - то є не просто щастя тихе,
Букет з емоцій душевних і тепло.
То - світ, уміщений в одній людині.
Без Любові, що із нами було б?
Любов не злиться і не ненавидить,
Вона не мстить, не плаче, не кляне.
Любов хороше може лиш відкрити,
Погане стороною обмине.
І біль, і рани, і колючі пута
Вона сприймає як тернистий шлях.
Вперед іде з зерном добра у грудях
Та зі вдячності слідом у серцях.
В житті все не буває надто гладко -
Без втрат, без болю, без гірких падінь.
Але Любов - душі вічна загадка,
Що зло світлом перетворює в тінь.
Світ навкруги наповнює безцінним,
Не просячи нічого узамін.
Де є Любов - там щастя є і віра,
Де Любов - завжди є місце для мрій.
А Ненависть - то не найкращий вихід,
І помста до добра не приведе.
Коли спітка тебе тяжка година,
Радій - в житті Любові місце є».
Послухала Ненависть мудре слово
Й куди подівся вмить її весь гнів.
Промовила: «Життя таке чудове.
Ну, а життя з Любов’ю - й поготів!
21.07.2017 р.
Руслана Ставнічук (с)
