у кригу вмерзле місто,
де сяяння зірок
і розсвітів цвітіння
відсутнє за відсутністю небес.
є лише купол непрозорий,
білястобілий лід,
що пригорбком у Всесвіт.
під куполом отим
мурахолюди в холод
замлілі і укляклі,
ледь живі
лиш човганням означені у русі
захованим у сніг
брудним
смердючим містом...
...а там вчорашній день
господарем сьогодні,
в якому майбуття
подібне в кожну мить
із днем позавчорашнім.
і битими шляхи
в глухих кутах мов змії
у безлічі сплетінь
в безвихідь.
і безликі
заблукані людці
у запалу,
завзятті,
в торканнях до кутів,
в мороз,
крізь заметілі,
в шуканнях таловин
і тріщин в брилі льоду,
і диханням крізь них
із видихом отрути... -
в безглуздий рух,
в сніги,
немов у темні чари
в зимовій сивині
повернуті назад,
у сьогодення,
яке вчорашній день.
холодне майбуття
з позавчорашнім схоже,
із днем несхитних криг
у місті люду в льоді.
о! ні, Олексо - я не мав на увазі усіх, а лише своє місто - воно давно вже завмерло, "вморозилося" у минуле...занедбане, розграбоване, але "не скорене" у своїй дурості...і прикро про це казати
Гарний білий вірш! Змістовний та корисний для нас, зашерхлих та обледенілих) 
