(п’єса-казка)
Дійові особи: автор, дід Панас, баба Горпина, внучка Еля, собака Жук (Жак), кіт Мурчик, мишка Мишара.
Автор:
Жили-були дід Панас
І баба Горпина.
До них внучка приїжджала
З міста на гостину.
Дід забрав свої паї,
Взявся господарювати,
Мати щоб харчі свої,
Ще й онучці помагати.
Вийшов дід оглянуть лан,
Кинув він хазяйським оком,
Та кругом лише бур’ян –
Весь дорідний та високий.
Зажурився фермер наш:
Що тут, друже мій, сказати –
Хоч не сіяв він цей раз,
Та надіявся зібрати.
Тут зненацька наш Панас
Так з розгону зачепився,
Що за мить одну – лиш р-р-раз:
З розмаху ногами вкрився.
Аж скипів хазяїн бравий:
Дід:
- Можна так анфас розбити!
Та це ж ріпка, Боже правий,
Що ж оце його робити?
Це ж фортуна, це ж удача!
Серед поля бур’яну
Хтось на радість нам, ледачим,
Посадив її одну.
Автор:
Заходився дід тягнути…
Тягне, а вона сидить.
Дід:
- Що ж робити, як тут бути?
Автор:
Допомоги йде просить.
Дід:
- Гей, Горпино, не барися,
Це буває раз в сто літ.
Ріпку витягти берися
З бур’яну на білий світ.
Репортерів приведемо,
Видатних газетярів,
В Гіннес-шоу попадемо
Хоч на старості років.
Ти ж поглянь, яка, одначе,
Як Говерла у степу.
Як це я її не бачив
Таку статну й молоду?
Баба:
- Ти, Панасе, не крути,
Що, забув, як рік назад
Виписав насіння ти
«БРС – фруктовий сад».
Я поїхала в "совбез" –
Знать, обдурює старий!
Так і вийшло: БРС –
Бур’ян різносортовий.
Той «елітний» твій бур’ян
Позаймав город і лан.
Гроші ти ж віддав всі геть,
Навіть ті, що склав на смерть.
Що ж чекать від тебе знов?
Не хочу й не буду!
Я – на фабрику краси!
От де роблять чудо.
Ліпосакцію зроблю,
Пеньки підлатаю,
Силікони приліплю –
Ніхто й не впізнає.
А там дивись і не пізно
Почати кар’єру,
Знайти «мужа престіжного»,
Ще й «міліонєра».
Дід:
- Чи ти, бабо, нас на старість
Хочеш осміяти?
Ти б узяла віник в руки,
Щоб поприбирати.
Павутиння по кутках
Могла б позбирати,
А то в хаті літо бабине
Буде вже літати.
А свиней ти хоч годуєш?
Скажи по секрету,
Бо так ребрами гримлять
Наче не ти , а вони сіли на дієту.
Та що з тебе вже візьмеш,
Крім того, що взяли:
Лиш реклами в голові,
Та ще серіали.
Слава Богу , є у кого
«Помощі» благати:
- Внучко, Ельочко, дитино,
Вийди-но із хати.
Будем ріпку вдвох з тобою
З бур’янів таскати.
Внучка:
- Ты, дедуля, обнаглел,
У меня ведь столько дел:
Я как раз вот в интернете,
В объявлениях в газете.
Дід:
- Знову цей зв'язок модемний
З віртуальним женихом.
Внучка: - Ну, дедуль, ты хоть и древний,
А с прогрессом ты знаком!
Значит так, на эту тему
Ты мой сайт запечатлей.
Дід:
- Якщо виникнуть проблеми?
Внучка:
- " Дабл ю Эля ком ю эй".
Разве что обед поспеет,
То к столу я ломанусь,
А тащить свеклу ту вашу
Однозначно не берусь.
Автор:
Зажурився дід Панас,
Хоче слави заробити.
Залишився один шанс –
Братів менших попросити.
Був у нього давній друг,
Спав у буді, як годиться.
Старий, добрий песик Жук,
Тут він міг би пригодиться.
Автор:
Дід кричить, гука щосили:
Дід:
- Жуче, друже, виручай!
Із земельної могили
Тягти ріпку помагай.
Автор:
Жук ліниво потягнувся:
- Ти, старий, що, не в курсах?
Я давно в «таможню» впхнувся,
Весь в «почоті», при грошах.
Це в відпустку я приїхав,
Оформляю візу.
А у буду так заліз,
Пробую, чи влізу.
Та і звуть мене не так,
Як ти звик гукати.
Я не Жук давно, а Жак,
Соромно не знати.
Допомоги не чекай,
Панасе, від мене.
Все що було, забувай –
Молоде, зелене.
Автор:
Дід у розпачі кричить,
Мурчика гукає:
Дід:
- Де ти, Мурчику мій, де?
Вже життя немає.
Автор:
Приповзає кіт ліниво
У дідову хату.
На Панаса, як на диво,
Дивиться лупато.
Кіт:
- Ти, Панасе, або лох,
Або з іншої планети!
В тебе що, мобільник здох,
Що кричиш на весь куток:
«Де ти, Мурчику мій, де ти?»
SMS-ку б надіслав,
Повідомив про стан справ.
Перед Муркою мені
Соромно за тебе.
Думаєш,живеш в селі,
То й мукати треба?
А якщо там щось носить,
Чи тягнути, може.
Ти Мишару попроси,
Він тобі поможе.
Гривню там якусь даси,
То він буде радий,
Чув, на біржі він стоїть,
Там малі оклади.
Мишка:
- Чую, тут про мене мова.
Помиляєтесь, братва.
Є робота в мене «кльова»,
І зарплата немала.
Я на службі в Елі-внучки,
І тепер я не Мишара.
Після першої получки
Підвалила мені шара.
Поміняв я статус
(Де ваша усмішка?)
Мене звати кажу ж –
Комп’ютерна мишка.
А про ріпку зразу
Скажу без возіння,
Подзвони, Панасе,
У службу спасіння.
Автор:
Зажурився дід Панас,
За голову взявся.
Не знайшов він допомоги,
Хоч як не старався.
Все змінилось:
В них лише власні інтереси.
Та хіба вся суть у цьому
Людського прогресу?
То чому ж нас до чужого
Тягне так, як плюс до мінуса?
…Не попала ріпка дідова
Ні в салат, ні в книгу Гіннеса.
ID:
761540
Рубрика: Поезія,
дата надходження: 21.11.2017 18:04:51
© дата внесення змiн: 21.11.2017 18:04:51
автор: ЮНата
Вкажіть причину вашої скарги
|