Тікають сни. Давно минуло й літо,
І осінь до кінця вже добіга,
Та не перестає душа боліти,
Бо край мій топче ворога нога.
Щодень я жду з Донбасу повідомлень,
Там день і ніч ідуть важкі бої,
Й від того ніби губиться свідомість,
Бо ж люди гинуть, кращі і.. свої…
Один убитий, два чи три щоденно,
А скільки ж тих, хто мучиться від ран!
Я хочу знати вкотре достеменно,
Коли настане світла та пора ,
Коли народ мій мирний сон здобуде
І перестануть гинути сини,
І заживуть щасливо наші люди,
Не знаючи ніколи вже війни?!
Чернігів. 12.11.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
Так, Ганно, нажаль, це досі актуально. Але наш Донбас вважає, що на день Незалежності наш спільний Хрещатик топтала "ворога нога". До того ж різні західні військові інструктори на противагу російським на Донбасі... Я вчора намагався подивитися вдома якусь американську комедію - не зміг. В них гумор - це суцільна пошлість, причому з вуст дітей та літніх людей! В російських - інша крайність, напився - да й вже смішно. Коли б ми проводили дійсно, незалежну політику, може й з Донбасом домовилися... Хоча... Політики давно про все домовилися, війна їх влаштовує. А наші люди гинуть з обох сторін...
Не можу не погодитися з Вами. Ніхто з політиків не дбав і не дбає ні про сьогоднішній, ні про завтрашній день. Ось і пожинаємо те, що посіяли. І все ж надію в серці й зараз маю, хребта Росія вже нам не зламає.
Спасибі.