Вже ліси і сади, що навколо,
Золоті свої шати скидають,
Вітер буйний кущі гне додолу,
Ті ж впиратися сили не мають.
Все частіше свинцевії хмари,
Небосхил затуляють і Сонце,
Тож тепла вже чекати намарно,
А дивитись на все крізь віконце.
Дні стають все коротші й коротші,
Уже сонце не таке грайливе,
А сльотавий, осінній вже дощик,
Переходить нечасто у зливу.
Зате ночі все довші та темні,
Та такі, що хоч око виколь,
Вже не часто ми бачимо зорі,
І умитий, "у городі" Місяць.
