* * *
Все-все – це тільки
привід –
щоб світ перетворити на любов:
в небопростор!
А нижче живе привид:
як би обважнити в земну кров…
Так йде закоханий
поміж візків, возів:
вже попираючи ногами земний зів
на щемі одкровень святого Бога –
майже летючи!
все! нема нікого,
я обніму весь світ!
я сильний, вільний!
о так, – постукує холодний тракт, –
є божевільний
А що ж вогонь – хто полюбив Ісуса!
Летить!
Гряде по полю, де зоря
небесная, і мерехтить, і одгоря,
а ступні ніг його і тінь не вкусить...
аж пирскають огнем!
так босі й голі, –
від гульок крильцями береться лонохід
боговвідомлень – й все отримує свій
колір…
і геть відпали образи лихі…
Світ в серці, в світлі…
Що любить він людину –
в тій Бог,
і те є все єдине,
і кріпше і сяйніше тьми наук!
З тьми виведе – єдино вірний звук
бо йде зоря – любов:
нам – Христа гук…
