В цю ніч, що холодом сповита,
Я обійму тебе собою.
Усіми фібрами душі,
Переплітаю ніжно, обнімаю.
І промовляючи устами чари,
Дарую тобі кращі сни,
Щоб не зважаючи на даль цю,
Не був самотнім ти.
В тремтінні пісні, що лунає,
Спочине там душа твоя,
У мене у долонях,
Там її безмежжя розкрива.
Прислухаюся до її голосіння,
Молитви несамовитої сльоза,
Бо ти став заручником чарів,
Та хіба в цьому наша вина?
Відкрили серцю кохання,
Що ввірвалося, не спитавш дороги,
І тепер несамовито розрива,
Наші з тобою дороги.
Ніхто так не кохав...
І мабуть не покохає...
