село Довге
В селі не був я під запретом,
Спокійно жив все на землі.
Не називав себе поетом,
Хоча писав й пишу вірші.
Але за те я вдячний Богу,
Бо і прожив вже много літ.
Вклонюсь низенько і порогу
Батьківському за милий світ.
Звідкіль злетів у край незнаний,
Долаючи й важкі шляхи.
Та я вертавсь завжди коханий,
Де вся родина і батьки.
Де мої друзі і знайомі,
Де земляки з мого села,
Де славні люди в кожнім домі,
Бо то моя, моя земля.
Ох, краю рідний, веселковий,
Моя перлино дорога!
Ти був і є завжди чудовий,
Ти неописана краса!
А я для тебе, як зернятко,
Що виросло на тій землі.
Як не одне таке дитятко,
Що вдячне за життя тобі.
Тому радію і милуюсь
Тобою, земленько моя.
І поки в силі таки чуюсь,
Напишу ще не раз вірша.
Бо ти вартуєш дяки й слави
І за людей твоїх й за все.
Ти є частиночка держави,
Й в тобі нам зміна вже росте.
