А заболіло враз, як відійшов,
Лишив її стояти на узбіччі,
Під травневим зливним дощем
Із смаком самоти торішнім.
Печаль в очах не скоротила мить,
Вона була така ж липка й тягуча
І те що, часом ледь щемить,
Ударом в серці відгуло разючим.
Дощу потоки мили сльози враз,
Так ніби очі з болю й не ридали,
Вони були прекрасні напоказ,
Мене ж від тебе далі віддаляли.
Не відболіло, хоч пройшли роки
Й слова лишились досі несказанні,
Коли в мені шумлять твої дощі,
Моя душа спокійна молитвами.
