Рідному місту князя Льва Даниловича
на травневі дні 761-их іменин
Я до тебе, мій Львове, вернуся за тисячу літ,
із криниць непочатих живої водиці нап'юся,
і у місті старому палким одкровенням озвуся.
Привітаймо життя! – і мій вольний, ранковий політ.
З глибини правіків, з висоти сивих хмар піднебесся,
Княже Місто постане в своїй первозданній красі.
У віконнях дзвіниць пізнаватиму лики усі –
в чистих росах Купал і у дзвонах святих Водохрестя.
Моє місто співуче, я в тебе корінням вросла,
у бруківки і площі, вали і обірвані кручі...
Ти могуче, як лев, і, як Дерево Світу, живуче,
доки в правнуків наших краплина з твого джерела.
Не змаліє земля... Заповітний вогонь не погасне
доки зріє зерно, доки пнеться на ноги маля.
У безмежжях доріг княжий дух у мені промовля –
через тисячу літ зійде сонце погідне та ясне!
У розкриллі ранковім до тебе, мій Львове, вернусь –
і у величі княжих палат і розкішних медівень
з висоти піднебесь на бруківку твою приземлюсь.
Хай це буде одне із моїх найпрекрасніших втілень!
(З двотомника "Сонцетони".Тон Перший - Поетичний.
- Львів: Сполом,2016)
Уві сні я часто повертаюся у Львів, бо там залишила я свою юність... Не знаю, чи побачу ще колись центральну площу, вулички й костьоли, і в голові весь час звучить: "ніколи вже, ніколи"... Львів - місто мого кохання