Щойно вчора, чи позавчора – чи коли?
коли витріщався на мене з того боку паркану,
немов на якусь нелегальну кохану,
відповідала тобі недвозначно:
а чи не хочете гарячої смоли,
дядьку?
у вашому дворі таки зразковий лад –
коли вже в мене буде, відносної гуляйки?
ви можете, наприклад, потайки-читайки
прийти хоч уночі до мене в сад,
та пообкопувати он смородину й дерева,
не думайте, що я така вже королева.
гілки пообрізати, бадилля позгрібати на городі,
що він не дуже охайний вигляд має після зими,
та й правда ж таки: садівництво й городництво завжди в моді,
хоч за нею ми й не ганяємось, так же ж; і взагалі, до чого тут ми?
а я, буває, вранці після сну
у вікно як погляну – жах.
весна – це така розруха!
та якщо сама тут хазяйнувати почну,
вже мене не відтягнеш за вуха.
і ось вам сьогодні, прийшовши, бачу:
вже копаєш город, та не мій,
а на мене, що я вже мало не плачу,
поглядаєш, та думаєш: "пригорни її, пожалій"
– так, ніби сам собі соловей,
співається, у груди б'є піснями.
та то солов'ї. а в нас, у людей –
взаємодопомога повинна бути з нами.
