ми прибували в сади опівночі
гасили багаття минулорічної осені
гріли ноги у попелі, серця ховали у нішах
історичних будівель XVIII століття
глухо відбивалися кроки наших думок від зогнилих покрівель
дахів, по котрих, навіть якби й хотіли, то вже не ступимо.
продовжуй і далі, отак, тільки сильніше
двері причинимо і більше не будемо.
ти мені більше не кажеш, де ночуватимуть наші сни,
(що перестали снитись).
ходять коло вікон? заглядають у вікна?
...серденько, ти мені більше не віриш?
