Проллється кров на землю криваву,
Законом фізики скеровано потік її.
Отримаю за гріхи почесну кару,
Залишу нові шрами на скаліченій руці.
Тремтячими рухами скину тягар,
Що немов осколок в грудях.
Стільки в світі розвелося скнар,
А найгірше, що у людях.
Що ж губить наші душі і життя?
Що ж робить нас інвалідами?
Що ж перетворює нас у сміття?
Чому стаємо жадібними серцеїдами?
Щось руйнує Людину в людині,
Створюючи безглуздий гібрид.
Бачу навіяні ідеали у вітрині,
Відчуваючи за плечима суїцид.
Кроками міряю відстань до неба,
Намагаюсь взлетіти у вишину,
І мов остання на Землі амеба,
У власній тупості щодня тону.