Втомилось сонечко й котилося за обрій
Спочити в ложі із рожево-синіх хмар.
І золотились промінцями край дороги
Стрункі тополі, виряджаючись на бал.
Повільно гаснув день, вкривався сірим пледом,
Йому туманом хтось встелив сиві поля.
В садах стрибали груші, всюди пахло медом,
І шурхав їжачок, під ніс щось промовля.
В кущах прича́їлися маги й все темнили,
Й кували дивні зорі з злитків золотих.
Щось в нетрях цвіркуни невидимо свердлили,
Й ткали мереживо на небо з див отих.
Останній промінець сховавсь у кроні дуба.
Все змовкло. Прохолода тиснулась в туман.
І навіть вітер стих, й чесав легенько чуба
Старому дубу, величавому, мов пан.
Гарний вiрш, Олено. Ух, як ви яскраво описали природу, яка нас оточуе. Дуже красиво звучить. То ще, здаеться, колись була така телевiзiйна передача "Надвечiр'я".
Тiльки от може вам у 3 рядку, аби римованiше звучало, слова "край дороги" замiнити на "його вкотре" - "I золотились промiнцями його вкотре".
Ух, як ви яскраво описали природу, яка нас оточуе. Дуже красиво звучить. То ще, здаеться, колись була така телевiзiйна передача "Надвечiр'я".
Гарно землячко 
Гарно!!! 
Гарне надвечір'я...Але то ще не вечір,Оленко! 
