Мов павук, снуючий павутину
Ти плетеш із інтернету сіть,
А зупинись хоч би на хвилину
І душа розкрилено злетить…
Через лабіринти, переходи,
Часом рве ту сітку, як папір,
Всупереч непрошеній негоді
Ввись летить, як повітряний змій…
Грається, немов дитя із вітром,
Шелестить, із листям на вербі,
Хоче ще забутись на хвилину
Потім же проснутись, знов в тобі.