Ми йшли під сонцем…Гаснула мета…
Врізалось в спини рюкзаків реміння.
За нами - ледь встигали наші тіні,
благаючи спочинку. Золота
набридла днина, слабшав крок і дух,
ми мріяли про холоднаві ночі,
товаришам не дивлячись у очі:
нас дратував дубляж, і драг, і друг.
Під вечір піддалася довга путь,
і ми, розбившись на палатки й пари,
пили вино, співали під гітари,
і намагались скруту дня забуть -
зневіру, слабкість, сонця глум і шал.
Біля вогню дрімали наші тіні,
де в місячнім промінні як в прозрінні
цей вечір наші сили воскрешав.
А ми ішли...
Вже сотий вірш став на нашому рахунку,
Ми не відчували втоми,
Бурчало лише трохи в шлунку...
Та ми ніби бродячі роми
Бренчали, щось там на гітарі,
(ми ж іще не старі)
І радісь світилася в очах...
Вітаю з сотим віршем...
Натхнення в творчості!
Любов Матузок відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, я ще й не знала,стільки віршів виставила в клубі.І Вам успіхів!