Про нашу кольорову буденність
(Він..)
Все було добре. Було.
Я любив Маргариту. Любив.
Я справді відчував себе щасливим. Літо , осінь , зима - весь цей час був сповнений сміхом , божевільними вчинками і солодкими поцілунками. Я більше ніколи не шукав прихованого змісту, не очікував підступності і просто щасливо жив.
Ця дівчина внесла в моє життя абсолютно все те , чого мені так бракувало. Мої батьки та друзі її так полюбили . Інколи Макс дзвонив запитати , чи можна приїхати до нас в гості, адже він так скучив за Маргариткою. Ночами, коли вона безтурботно спала , я дивився на неї , старався запам*ятати кожен міліметр її обличчя , адже знав , що бути разом нам залишилося так недовго.
Одного грудневого дня я йшов додому і зустрів її . Моє перше кохання. Така несхожа на Маргариту, така доросла і заклопотана. Така нещира і стервозна . Така рідна. Така моя.
Довго вагався, чи підходити. Підійшов. Почалася розмова , яка затягнулася на весь вечір. Сиділи за чашкою кави та згадували все на світі . Щирий сміх , її очі, кокетливий сміх. Попрощалися, та розійшлися по домах. Маргариті сказав , що затримався у друга, не хотів , щоб вона даремно хвилювалася. Я думав , що та зустріч була останньою, я так помилявся. Ми почали бачитися все частіше , розмови ставали все довшими і я знову закохувався у її гордуватий характер. Не розумів ,що я роблю. Дома чекала любляча , щира дівчина. Але тепер її очі не були такими рідними, не викликали такого захоплення. Я не знав, як нам розстатися, не хотів причиняти їй біль. Ненавидив себе , збивав кулаки , кричав. Але що б я не робив , я не міг змінити одного – я більше не люблю її.
Одного вечірнього вечора я просто лежав , не думав ні про що. Підійшла Рита , поклала голову на коліна і запитала, чи я щасливий з нею? У моє серце ніби сто мечів запустили. Я не хотів більше мучити ні себе , ні її , ні Віку. Я розповів. Розповів їй усе, до найменших деталей. Я знав ,що не почую скандалів , не буде розбитої посуди та сліз. Вона мовчки встала і пішла. Отак в тапочках та халаті вона вийшла на двір. Я побіг за нею , не розумію , що наробив?! Її вже не було. Я повернувся , ліг. Тільки тепер ,коли її немає я зрозумів , що я наробив. Подзвонила Віка. Телефон в режимі польоту. Я дурак.
ID:
657843
Рубрика: Проза
дата надходження: 07.04.2016 11:49:01
© дата внесення змiн: 07.04.2016 11:49:28
автор: ВікаВишнюк
Вкажіть причину вашої скарги
|
