Про перший поцілунок
(Він..)
Я завжди порівнював людей з квітами. Деякі беруть своєю красотою,деякі своїми лікувальними властивостями,а деякі своєю оригінальністю . Є квіти,які ростуть лише в купах , є такі,яким компанії не потрібно. Є квіти ранні і є пізні. Ми як і квіти – спершу ростемо, зі всіх сил тягнемося до верху, потім настає найкращий період. Період цвітіння – нашої молодості. Вона така коротка,але така яскрава. А потім вже приходить осінь і всі ми всихаємо. Але не варто хвилюватися чи засмучуватися,адже навіть після найдовшої зими завжди наступає весна. Тоді вже нове покоління, нові квіти , лише сонце залишається старе. Тільки уявіть собі,скільки вже поколінь зустрічало та проводжало сонце. Воно старанно світить всім нам, навіть тоді,коли ми не заслужили. І коли ви будете кричати ,що вас ніхто не любить і ви нікому не потрібні,то згадайте про сонце,яке щоранку сходить,щоб вам світити. Згадайте,про вітер,який дує,щоб вам не було жарко, про воду,яка тече,щоб ви її пили, про квіти,які цвітуть,щоб ви ними милувалися. Хіба вам цього мало? Хіба маєте після цього право казати,що нікому не потрібні?
Ось буває так,що проста зустріч в магазині дарує вам таку рідну людину. Хіба сподівався я того дня зустріти когось особливого? Хіба чекав я такого подарунка від долі? Напевне, чекав, але не зараз , а колись потім. Але коли вже тобі дарують такий дорогий подарок, то гріх не взяти. Я взяв його, взяв повністю, взяв з обгорткою і зберіг кожен її міліметр. Я знаю її запах, ним пропахлася уся моя квартира ,моя подушка, моє одіяло. Я знаю яка м*яка у неї шкіра, я пам*ятаю кожен її дотик. Чи було це кохання з першого погляду? А,може, з першого звуку? Чи з першого дотику? Це зовсім неважливо. Я любив її. Не просто слова, повірте . Я любив,як вона підспівувала телевізору, любив,як вона читала книжки, любив дивитися на неї, любив слухати її. Вона була така по-дитячому кумедна,але така по-дорослому розсудлива. Ми часто сиділи вечором на дивані , з чашкою кави і просто говорили. Ми говорили про все на світі : про людей,про тварин, про політику і мистецтво. Вона розуміла мене,а я просто не міг повірити своєму щастю. Я кожного дня просинався зі страхом,що вона просто сон. Якби Маргарита виявилася сном, то я б ніколи більше не проснувся. Я точно пам*ятаю наш перший поцілунок. Такий спонтанний,такий бажаний. Я боявся,що коли поцілую її,то вона кудись зникне, розтвориться,наче міраж. Але ось я її цілую,і ось вона є тут. Ось її руки гладять моє обличчя, вітер роздуває її волосся, а сонце пестить наші обличчя. Вона була щаслива,я це бачив. Я був щасливий ,вона це відчувала.
ID:
657483
Рубрика: Проза
дата надходження: 05.04.2016 21:21:25
© дата внесення змiн: 05.04.2016 21:21:25
автор: ВікаВишнюк
Вкажіть причину вашої скарги
|
