Про першу зустріч
(Вона..)
Вже давно передивилася усі фільми,переслухала усі пісні і перечитала усі книжки. Я обійшла усі вулиці у своєму місті,навіть ті ,де , здавалося вже давно не ступала нога людини . Я просто ходила і дивилася : таке велике місто з такими пустими людьми . Не зустріла жодної справжньої людини, лише маски та манекени. Не зустріла на вулиці сміху,не зустріла сліз, абсолютно пусто. Я вдивлялася у лице кожної людини, шукала ту іскорку, той невеличкий вогник в очах. Я не хотіла вірити,що людству кінець. Хочу бачити сльози,хочу чути сміх,хочу ,щоб люди були живими. Але бачу лише манекени.. В пошуках я відправилася на дитячий майданчик .О чудо, є! Знайшла! Від цих дітей пахне вічністю,в їхніх очах грає життя. Ось вона надія,ось воно наше майбутнє. Чесно признатися — заздрю дітям. У їхньому світі все чисто і просто. Напевне,нам дорослим інколи не хватає отої дитячої простоти . Всі ми намагаємося показати себе тим, ким ми не є. Хіба ж не абсурд, коли в руках шостий айфон, духи від шанель, туфлі ,які коштують дві зарплати, а на ранок ,обід та вечерю мівіна запарена водою із під крану? Хіба ж не абсурд, коли сумочка за два міліони,а в сусідньому будинку померла дитина, бо на операцію не хватило 20 тисяч? З таким розкладом наш світ не протягне ще хоча б одного століття. Ну і нехай, нехай все рушиться,падає,зникає.. Кожен фініш це по-суті старт,чи не так? Може після нас буде хтось кращий,хтось розумніший, хтось не такий егоїстичний. Після довгої прогулянки моїм пустим містом я направилася додому. Зайшла в старий магазинчик, що самотньо стояв серед багатоповерхівок. Відкриваю великі дерев”яні двері, які байдуже поскрипують. За прилавком стоїть вже добре знайома мені тітка Галина,яка ласкаво усміхається і махає мені рукою.
- Добридень , Маргаритко, як твої справи? Тобі як зазвичай?
Ще декілька хвилин люб*язностей і я тримаю в руках моє улюблене шоколадне печення. Квапливо розплачуюся і направляюся до виходу. Аж раптом я знову зустріла ці очі. Очі,які снилися мені щоночі. Очі, в яких біль потонув в океані. Це був хлопець. Біляве волосся,яке неслухняно пнулося вгору, зморщений лоб і великі червоні губи,які непомітно рухалися. Він так зосереджено читав склад шоколадних кульок ,ніби на цілому білому світі немає нічого окрім нього і цієї пачки. Я підійшла до нього , зупинилася на відстані кроку і відчула його парфуми . Зразу зрозуміла,що вони йому підходять. вони пахнуть морем, чи навіть океаном. Він повернувся і ,напевно,був настільки зосереджений,що не почув як я підійшла, бо побачивши мене за крок від себе,він відсахнувся і випустив пачку з рук. Я засміялася.
ID:
656844
Рубрика: Проза
дата надходження: 03.04.2016 11:00:34
© дата внесення змiн: 03.04.2016 11:01:40
автор: ВікаВишнюк
Вкажіть причину вашої скарги
|
