І знову сніг запах гірким полином,
Оскаженілим вітром всіх вітрів,
І зову мати там, над своїм сином,
Зомліє в розпачі, в молитві до богів.
«Нема війни», смертельні лиш окопи
Забілять скроні снігом сивини,
Ідуть вони стежками до Голгофи-
До вічної господи йдуть сини.
Нема вже сліз- замерзли на морозі,
Де плачу я, там плаче вічний дощ,
Пекучий сніг наздожене в дорозі,
Уста зів'ялі смертю, наче плющ.
Той плющ, що між життям та смертю,
Сплете вітрами, листям онімілим,
Простелить пелюстки холодовертю,
Устами болю, спогадом зомлілим.
Лесю, а чому "молитва до богів"?
Якщо ж через Голгофу, через віру в Ісуса Христа, то це ж у вічне життя!!! Де нема болю, війни, страждань і горя... І Господь обітре кожну сльозу, і утішить кожне серце, якщо ми дозволимо Йому це зробити
Леся Утриско відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
у розпачі матері моляться до всіх святих як до богів.
