Знову гримить у серці твоїм
і вітри стогнуть.́
Чи не від туги столітньої душі
вони немов скажені рвуться
дощі у тобі ллються
і блискавка вбиває наповал всю радість.
Мо, принесе у серце твоє щастя
промінь сонця
чи пелюсток запашної трави.
Чи голос матері чи брата і сестри.
Мо, згине відчай той душевний
від лікувальної ре ноти
Зіграй щось серцю своєму.́
А краще затанцюй танок той жвавий
і розжене всі смути бідної тої душі
що плаче від слова недоброго
страху собачого
розмови недокінченої.
