тепер я кажу тобі, що варто було хотіти.
що було добре добиратися засніженими дорогами
крізь той шторм почуттів і вражень,
поглинаючи темінь своїми спинами
і запускаючи руки у високі померлі трави.
все втрачене слідом за нами тче полотно
псевдоминулого сказаним/вчиненим,
твої повіки ніжно тремтять, сподіваючись
відчути дотики усміхів найсильніших суцвіть
мого серця.
Зотлілі й дощенту зруйновані,
ми віємо попіл зловтішною радістю
танцюємо дико, невтомно й натхненно,
рухами звільнених ший несемо
в степи буревій і вітер.
Набіги на села, вбивства блакитних племен..
нам ніколи нічого за те не буде,
нам ніколи нічого
нам ніколи ніхто
...нас не видно за такою травою
нас не чути за думками і криками осліплених
а може нас просто нема.
