На чашку кави пішов би я з тобою…
Аби полишити ось цю буденність ран,
Відволіктися від життя такого,
Хоч й завеликий цей серцевий шрам.
І в аромат я кави поринаю,
Те відчуття що ніжно пестить ніс,
З ковтками і життя минає,
Лиш почуття залишились в мені.
На чашку кави пішов би я з тобою…
Якщо не будеш проти лише ти,
І ми би говорили так з тобою,
Життя котре лиш нам не обійти.
Так й погляд мій з сльозами в середині
Що душу розривають обійма,
Кохаю , я лише тебе кохаю…
І в чашці кави горе запиваю.
А.А. Отченко
