Затравлені очі
І погляд вовчиці,
В тривозі застила
в благенькім пальто,
І зранку до ночі
не їсться, не спиться,
Бо знову бомбили
у зоні АТО.
А там же синочок –
з-під серця кровина,
Як там йому спиться
в сирих бліндажах,
Шукає між строчок
в останніх новинах –
Коли завершиться
нарешті цей жах.
І що вже їм треба,
московським занозам,
Російським бандитам,
що як упирі.
Всевишній на небі,
верни всім їм розум,
Бо плачуть по дітях
і там матері.
Пошли, Боже, кару
цим людям-потворам,
Наповнена чаша
слізьми уже вщерть,
Хай в п’янім угарі,
з клеймом і позором
Вони в землі нашій
знайдуть свою смерть.