Наскільки ж зосередились думки
На миті тій, що поцілунком зветься,
Й дорогою плелись, мов павуки...
Тремтіли груди, де в коханні серце бється...
Наскільки ж болісно приємне те “алло”
солодко схлипнула від спогадів бажання...
... і то добро вело тебе, чи може зло?
До дідька! Бо ми знаєм, то кохання...
...і хворі знов всміхнулись, як колись,
І перший дубль провальних обніманців...
Я знаю те, що й ти – і от, дивись,
вуста діждалися розлучених коханців.
