Ми там були́ де холодно і сніг,
ми там були де темрява без світла,
ми так жили́, неначе цілий світ,
усе довкола нас безлике і облідле.
Ми так жили, напевно, не тому
що так хотілось нам щоб все навколо зникло,
але тому, що сам верховний хан
отак звелів - і ми до того звикли.
Великий хан, проте життя його
насправді не таке й уже велике й вічне;
і волю давши власним почуттям
устав народ й ступив з такою річчю:
"Ми не раби, ми люди є землі
що народила нас, і ми її нащадки;
а тих, хто хто хоче землю кров'ю поливать -
тих будемо винищувать нещадно."
І хан великий, до покори звик,
не зміг мечем й вогнем народ той побороти,
лишив намісників та й зник,
зник без сліду, і безповоротно.
Нехай не журиться народ
що разом з ханом зникло чимале багатство;
на те в житті і був цей поворот
щоб із чужих людей створилось братство.
І брат за брата буде воювать,
і брата брат устане захищати
щоб більш ніколи того не пізнати
що втрата братства - то найбільша з втрат.
